Історія
Вікторія – порівняно молоде село. Уперше воно згадується в документах, які датуються 1781 роком. Тоді це був Чорний хутір бунчукового товариша Гамалії у складі Пирятинської Першої сотні Лубенського полку. За легендою, пан Гамалія для облаштування нового поселення привіз декілька сімей, яких виміняв на мисливських собак у поміщика з лісистого урочища Лісогори, яке знаходилося неподалік міста Прилуки. Мотузки, Лимарі, Кузьменки, Дубовики, Бабаки – ще і досі ці прізвища домінують серед жителів села.
За переказами старожилів, назва Чорний хутір виникла через особливості будови перших хат: дим від печі виходив не в комин, а у спеціальний отвір у стелі. Через це всі хатини зсередини мали непривабливий темний колір. Чому так робили – невідомо. За однією з версій – аби зекономити тепло, адже наш край – степовий, завжди відчувалась нестача палива. Такий спосіб опалення в народі називався «по-чорному». А хутір – тому, що не було тут церкви. Найближча – у сусідніх Кулаженцях на честь святого чудотворця Миколая.
Як бачимо з тогочасних даних, у 1859 році на хуторі налічувалося 124 жителі, а станом на 1889 рік – 185 жителі і 33 двори. Після смерті пана село стало називатися Гамаліївка. Та ця назва проіснувала недовго, наприкінці ХІХ ст. село перейменоване на Вікторівку, а згодом - Вікторію в честь сина пана Гамалії – Віктора.
У 1910 році у Вікторії налічувалося всього 48 дворів, в яких проживало 282 жителі.
Освічених селян у пана не було, та і сам пан мав невелику освіту, тому у 1914 році була збудована земством перша початкова школа. Вона була цегляною, з металевим дахом. До першого класу нової школи пішло 11 хлопчиків і 5 дівчаток.
Приміщення першої Вікторійської школи збереглося і донині, воно у гарному стані, без конструктивних змін. Зараз у приміщенні першої сільської школи розміщена Святомиколаївська церква УПЦ.
Вікорійці були народом трудолюбивим і наполегливим в усі часи. Завдяки важкій, в основному ручній праці, у селі почали з’являтися заможні селяни.
Але примусовою колективізацією на початку ХХ ст. було знищено одноосібні господарства. Під примусом, аби зберегти життя, люди вступали в колгосп ім. Т. Шевченка (1931), куди зігнано 27 одноосібників, віддаючи своїх тварин, реманент та у насінницький радгосп (1930).
Дуже важко довелося нашим односельцям у голодні 1932-1933 роки, хоча, за спогадами старожилів, голодних смертей у селі майже не було. У Вікторію в цей час йшли до родичів помирати знесилені жителі сусідніх сіл, бо тут всіх хоронили у трунах та в окремих могилах.
Велика Вітчизняна війна – це ще одне криваве випробовування, незабутня сторінка в історії села. Активних військових дій у нас не було, але роки окупації надовго знекровили Вікторію. З села до Німеччини вивезено 225 чоловік, із фронтів не повернулося 44 воїни.
Післявоєнні роки відзначились активною розбудовою. Це видно з розвитку освіти на селі. Лише деякий час сільська школа була початковою, згодом – семирічною, з 1952 по 1985 рік — восьмирічною, з 1985 по 1988 – неповною середньою, з 1988 по1995 – середньою, з 1995 – загальноосвітньою І-ІІІ ступенів.
Відбуваються істотні зміни в житті села. Інтенсивний розвиток господарства Пирятинської птахофабрики дав змогу вирішити питання будівництва нового приміщення школи.
В 1978 році збудовано восьмирічну школу на 320 учнівських місць із світлими просторими класами, бібліотекою, спортивним залом, їдальнею.
Матеріальна база була однією з кращих серед шкіл району. Обладнані кабінети біології, хімії, фізики, української та російської мов, математики, історії, географії, лінгафонний кабінет. Були обладнані необхідним інвентарем шкільна майстерня, спортивний зал і їдальня, шкільний радіовузол.
З 1985 року школа переходить у неповну середню, а з 1988 року набуває статусу середньої. Кількість учнів швидко зростає. Збільшується і потреба в кадрах. Вводяться посади заступника директора з виховної роботи та організатора позакласної та позашкільної роботи.
Директором школи з 1947 по 1960 рік був Іван Гнатович Воробей. Молодші класи навчались у школі, збудованій земством, а старші учні - в старих, пристосованих хатках. З повагою і шаною згадують випускники тих років свого старого, справедливого і вимогливого вчителя, який разом з дружиною Оленою Яківною поклали початок освіти на селі.
З 1961 по 1974 рік керівником Вікторійської восьмирічної школи працював Панас Степанович Сліпченко. За його ініціативи був відкритий сільський музей, для оформлення якого вчителями та учнями був зібраний багатий матеріал з історії села, що загинув внаслідок пожежі сільської бібліотеки в 1976 році.
З 1967 по 1997 рік у Вікторійській школі працювала вчителем географії та біології, а згодом, з 1974 року, очолила педагогічний колектив Віра Михайлівна Бурсюк. Перебуваючи на керівній посаді директора школи понад 23 роки виробився свій стиль роботи з педкадрами.
З 1997 року і по сьогоднішній день на посаді директора Вікторійської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів працює Глушко Микола Петрович. За цей важкий економічний період нашої держави вдалося перекрити будівлю школи, установити комп’ютерний клас, осучаснити кабінети і класи школи, збудувати автономну теплогенераторну на газовому паливі, встановити енергозберігаючі вікна.
Великий вклад у розвиток сільської освіти зробили педагоги: Воробей І.Г., Сліпченко П.С., Мироненко Н.Р., Кулак О.Г., Мелешко П.А., Шульженко А.М., Микитченко Т.І., Фадєєва Н.С., Будченко Н.І., Бурсюк В.М., Мотузко М.М., Наконешна М.О., Матузко Л. М., Москаленко Г. В., Кудрик Н. М., Близнюченко Н. М., Глушко С. В., Кустреюк Т. О., Гузь В. Л.
Школа з роками стала взірцем і окрасою села. Силами вчителів та учнів на її території у 1979 році закладено шкільний парк, який щороку розширювався. Зараз її зелені насадження становлять близько 2 га.
В останні роки фінансування школи значно покращилося за рахунок коштів сільської громади, яка реально відчула переваги децентралізації. Сільська рада лише за останні 2 роки виділила на оснащення приміщень школи більше 500 тис. грн. Спільними зусиллями батьків, громадськості та учнів заклад набуває ошатного і сучасного вигляду.
Видатним випускником школи є Герой Радянського Союзу Бабак Олег Якович (1967-1991), який героїчно загинув у Нагірному Карабасі, захищаючи підлеглих і місцевих жителів від бойовиків, барельєф якого розміщений у фойє закладу.
Центром військово-патріотичного виховання школи є кімната Слави, експозиції якої присвячені подвигу Бабака О. Я., ветеранам Великої Вітчизняної війни, воїнам-інтернаціоналістам та чорнобильцям.
Додаток 1
Перша Вікторійська школа, збудована земством у 1914 році.
Додаток 2
Директор школи Сліпченко П.С. та вчитель Мелешко П.А. з випускниками 1961 року.
Додаток 3
Директор школи Бурсюк В.М. з педагогічним колективом. Травень 1975 року.
Додаток 4
Сучасний вигляд школи (2016)
Додаток 5
Кімната Слави (2016)
